Діалог про об'єднання Православ'я в Україні триває, хоча й на телефонному рівні – у приватних розмовах між єрархами, — вважає керуючий Тернопільською і Хмельницькою єпархіями УАПЦ – архиєпископ Тернопільський і Подільський МСТИСЛАВ (Гук). За словами владики, на публічному рівні перемовинам бракує чесності і прозорості. Одначе відносини між УАПЦ та УПЦ КП годі назвати конкуренцією.
– Владико, Собор УАПЦ, який відбувся у Києві 5 липня, зокрема, звернувся до Вселенського Патріарха з проханням про прийняття УАПЦ до складу Константинопольської Матері-Церкви на правах митрополії з центром в Києві як це було до 1686 р. І це також відповідає рішенням Великого Православного Собору на о. Крит 2016 р. про надання автономного статусу Церквам. Це вже не перше таке звернення. Як вважаєте, тепер умови для його втілення сприятливі?
– Так!
— Що Ви маєте на увазі? Будь-ласка, конкретизуйте.
— Ми послідовні у своїй позиції, тому апелюємо до Його Всесвятості і цим підверджуємо, що цей Всеправославний Собор на острові Крит 2016р. підводить до ще одного кроку визнання УАПЦ. Тому ми надіємося на волю і благословення Вселенського Патріарха Варфоломія І.
— Ще рік тому УАПЦ у переговорах з УПЦ КП настоювала на збереженні назви «Автокефальна». Що сталося за рік, що ви готові відмовитися від цього статусу і, відповідно, частини назви Церкви?
— Від назви ми не відмовлялися. Будь-яка помісна Церква може мати у своїй назві слово «Автокефальна».
— Як пригадуємо, контакти УАПЦ в минулому з Вселенською Патріархією відбувалися за посередництва українських владик з діаспори. Нині, коли вони приїжджають в Україну, то зустрічаються і співпрацюють переважно з УПЦ КП. А на якому рівні в УАПЦ стосунки з цими владиками нині?
— Особисто я не спілкуюся з ними, але знаю, що Предстоятель Митрополит Макарій і один із найстарших архиєреїв митрополит Андрій спілкуються. Коли владики з діаспори відвідують Україну і спілкуються з УПЦ КП, потрібно запитати у них.
— Собор УАПЦ подякував депутатам за нещодавнє звернення до Вселенського Патріарха. Як Ви оцінюєте саме це звернення і які воно може мати наслідки для вашої Церкви?
— Українська Автокефальна Православна Церква ще в 2014 році, в особі керуючого Львівською єпархією, а нині Предстоятеля УАПЦ, Митрополита Макарія зверталася до Верховної Ради, про це говориться у зверненні Єпархіальна ради Львівської єпархії, тому ми були першими, які підняли цю ініціативу.
— Які питання ще розглядав Архиєрейський собор УАПЦ, зокрема, щодо внутрішнього життя Церкви? Які зараз найбільші виклики перед УАПЦ?
— Питання рзглядалися про призначення на кафедру, затвердження орденів, вирішення адміністративно-церковних справ. Викликом для УАПЦ являються неправдиві свідчення від інших конфесій про нашу Церкву під впливом політичних сил.
Не підписано договір про оренду кафедрального собору Андрія Первозванного у м.Києві. Після ремонту у приміщенні патріархії, що по вул. Трохсвятительська 8А, наші співбрати з Святомихалівського монастиря проводять ремонтні роботи над приміщенням, яке є у нашій власності. Маємо інформацію, що вони хочуть добудувати третій поверх, ігноруючи наші.
– Ви керуєте Тернопільською та Хмельницькою єпархіями УАПЦ. Чим живе Церква на місцевому рівні?
– Тепер працюємо передусім над тим, щоб допомогти армії, воїнам, які повертаються з війни. Перебуваючи на Сході, я переконався, що духовної підтримки їм завжди бракує. Коли вони повертаються, з ними потрібно розмовляти. Як на духовні, так і на матеріальні теми. Адже їм доводиться скрутно. Їх потрібно підтримувати психологічно. Тож ми спілкуємося – приходять по п'ятеро-шестеро чоловік. Іноді сидимо просто у мене в кабінеті. Говоримо про те, що їх хвилює, про те, як далі жити. Як нас знаходять? Церква Різдва Христового розташована у Центрі – її бачать і йдуть сюди. Визначених днів немає, люди можуть прийти у будь-який час. Спілкуюся я, інші отці кафедрального собору, наш капелан отець Анатолій Залізницький, який співпрацює з Національною гвардією. Ми підтримуємо зв'язки з керівником 44-ї бригади на Сході, опікуємося вояками з неї, які приходять сюди на ротацію. У Теребовлі відновлюється військова частина, в якій я з духовенством звершив чин освячення каплиці. У Теребовлянському благочинні працює отець Володимир Якубишин.
Окрім сказаного, у свій час із Донецька наші люди у Тернополі і Теребовлі прийняли біля 20 біженців. Частина із тих людей вирішила залишитися назовсім.
– Які головні проекти (благодійні, просвітницькі, євангелізаційні, молодіжні) втілюєте?
– Ми не висвітлюємо благодійних проектів, адже, як завжди кажу, коли твоя правиця дає, нехай лівиця не знає. У Тернополі, у кожному районі майже щотижня збираємо продукти для армії, Національної гвардії. З іншого – протодиякон Петро Рубльовський займається екскурсіями для вірних. Навіть відвідують Почаїв. Слава Богу, проблем у Почаєві не було ніколи. Навіть дозволили протодиякону проводити екскурсії.
Плануємо розбудувати паломницький центр у Червоногороді. Уже є сприяння місцевої влади. Потроху працюємо. Хочемо передусім відродити костел, почнемо з прибирання за сприяння місцевих підприємців та влади району. 14 серпня буде свято цього замку. Він поки в аварійному стані, але починаємо з дрібного. Звичайно, що пам'ятка буде доступною для людей. Хотілося б її відродити завтра-післязавтра, але розумію, що це складно. Та ще й у теперішній час. Наразі можна сказати, що це буде духовний центр і, можливо, якийсь заклад, пов'язаний із медициною.
– Іноді можна почути, що в УАПЦ бракує монашества – однієї з основ Церкви. Мовляв, «на 10 монастирів 8 ченців»…
– У Тернопільській єпархії одного нещодавно постригли в монахи – єромонаха Симеона. Ще четверо є кандидатами у чернецтво. У єпархії є два монастирі: у Червоногороді Петра і Павла і в Тернополі Різдва Христового. Розумієте, у теперішній час монахи часто тримаються не в тих монастирях, які треба розвивати, а в тих, які облаштовані і в яких залишається служити. Людей для праці дійсно бракує.
– Від речників УПЦ КП лунали слова, що за часів В. Януковича на їхні парафії тиснули, щоб переходили до УПЦ (МП). У вас був такий досвід?
– Проблем в УАПЦ з тиском УПЦ (МП) не було. Знаю багатьох священиків цієї конфесії і нормально спілкуємося. Є людські відносини. Наприклад, на Хмельниччині, коли було служіння за героїв Небесної сотні, служили і ми, і Київський Патріархат, і РКЦ, і священик Московського Патріархату. Щодо зусиль місцевої влади, то ще 3-4 роки тому були її зусилля на Тернопільщині перевести громади УАПЦ до УПЦ КП.
– Якими є поточні стосунки УАПЦ з УПЦ КП? Адже між обома Церквами переходять і громади, і вірні. Чи можна назвати ці стосунки конкуренцією?
– Я б не сказав, що це конкуренція. Вони мають свою позицію, своїх віруючих, пливуть своєю течією. Згадую словам покійного митрополита Мефодія, який казав: "Не потрібно сваритися, рано чи пізно ми будемо в одній Церкві. Як потім будемо дивитися одні іншим в очі?" Я за цими словами йду.
– Чи є зараз зусилля УПЦ КП, спрямовані на те, щоб громади УАПЦ перейшли до них?
– Є зусилля. Часом – через неправду, але на цю тему не хочу багато говорити.
– Але ваші громади намагаються переконати?
– Так. Навіть «Правий сектор» своїми листівками намагався їм допомагати. Це говорять і вірні.
– Що ж саме стоїть на перешкоді об'єднання УАПЦ та УПЦ КП?
– Є один можливий момент для світового Православ'я. Це особа Патріарха Філарета. Київський Патріархат лицемірить, кажучи, що УАПЦ не хоче об'єднуватися. Просто не треба нав'язувати свої ідеї, а до нашого голосу не дослухатися. А коли дослухаються до нашого голосу то так, що ніби вони все це придумали, а УАПЦ така, от бачите, погана. Наприклад, Вселенський Патріарх пропонував, щоб Предстоятель УПЦ КП зняв патріарший куколь, бо патріарх - патріарху не може надати автокефалію. У Стамбулі було погоджено, що має бути три кандидати, з яких Вселенський Патріарх обере жеребом нового предстоятеля. Коли Святіший Варфоломій приїхав в Україну, то Патріарх Філарет відмовився від цього. А тепер уже бачу у ЗМІ, що вони готові зняти патріаршество, аби тільки Константинополь визнав Патріархат. Я не розумію такого ходу думок. Наша Церква з 2000 року не ставила патріарха – ми відмовилися від цього, а ставили тільки митрополитів, щоб Церква-матір могла з нами працювати і думати про те, як вирішити проблему.
Проблемою у пошуках єдності є те, що бракує чесності, відвертості. Але є багато окозамилювання. Мовляв, ми все вам пропонуємо, але ви від усього відмовляйтесь.
Важливим тут є питання моделі. Якщо ми захочемо будувати Церкву на синодальному устрої, як РПЦ та УПЦ КП, тоді ми кинемо народ. У 1989 році народ хотів соборноправності. УАПЦ відновлювалася ще в радянські часи і Патріарх Філарет засуджував такі дії. А потім у 1992 році з допомогою президента Кравчука створив УПЦ КП. Більшість перейшла туди, меншість залишилася в УАПЦ. Був Патріарх Володимир, але він мав заступника. То чому тепер, коли йдеться про об'єднання Церкви, не піти цим шляхом і не створити посаду заступника? Будувати Церкву на тому, що ми праві, бо нас більше, це хибний шлях.
У нас в УАПЦ єпископів менше, ніж в УПЦ КП, але ми завжди збираємося на Собор і шукаємо компроміс. Колись, коли священики їздили до Філарета ще як екзарха і говорили про автокефалію, то у них летіли стільці. Тепер же, коли я увійшов у комісію щодо діалогу (про єднання – авт.), то мені сказали: «владико, якби ви благословили, так би й було». Дійсно, все можна переламати через коліно… А де ж тоді соборноправність? Ми з діалогу не виходили. Є нормальне спілкування на телефонному рівні…
– А коли доходить до публічності?
– Змінюється.
– Якими, на Вашу думку, є стосунки УАПЦ із УГКЦ?
– Конфлікти на даний час затихли. Громади мирно співіснують. Спілкування з греко-католиками є, але сопричастя поки неможливе. Ворожості не зустрічав.
– Як із протестантами?
– Хіба на рівні ради Церков. Спілкуємося, навіть маємо однакові ідеї щодо соціального служіння, підтримки армії.
– Що, на вашу думку, потрібно змінити у міжконфесійних державно-церковних відносинах?
– Я розумію, що ніхто не є досконалий і я теж не досконалий. Релігійні питання не потрібно розбурхувати на тлі політичних акцій, бо народ і так знедолений. Великих проблем із державою у нас нема: те, що ми задумали, втілюємо. Потрібно розуміти, що і Церква, і держава у нас мають одне покликання – розбудовувати Україну. Загалом на місцевому рівні є сприяння влади.