Цьогоріч минає 100 років від дня народження о. Володимира Яреми, знаного сьогодні як Патріарх Димитрій – предстоятель Української Афтокефальної Православної Церкви. Це була надзвичайно обдарована людина. Він від народження мав добрий голос, здібності до малювання, умів навіть вишивати та з дитинства цікавився релігією та Церковним мистецтвом. Активно відстоював ідею автокефалії Української Православної Церкви та став одним з ініціаторів ІІІ відродження УАПЦ. До кінця життя Патріарх Димитрій намагався налагодити діалог з Константинополем та досягти визнання УАПЦ. Про життєву дорогу о. Володимира Яреми як батька, а потім і очільника Церкви розповідає дочка владики – пані Віра Маркович.
– П. Віро, розкажіть, будь ласка, про дитячі та юні роки Вашого батька, про які знаєте, можливо, з його власних спогадів чи розповідей його друзів.
– Батько мій походив з бідної родини. Народився у селі Глідно (Надсяння) у 1915 році. Мій дідусь був двічі одружений, тож батько був саме сином від другої дружини. Сім’я була багатодітною: старші доньки і два сини, тож можливості забезпечувати дітей не було, але переконливо можна сказати, що Бог вів мого батька ще з малих років, бо він змалечку плекав любов до Господа. Ще дитиною Володимир Ярема радо ходив до церкви і навіть бавився з друзями в ігри, пов’язані з релігією: разом робили хоругви, влаштовували процесії, співали християнських пісень. Батько мав гарний голос і слух, швидко вловлював усі мелодії, а також добре малював.
У школі майбутній священнослужитель вчився добре, всі його хвалили. Цікаво, що вчителі у нього були незвичайними людьми, деякі з них, зокрема молоді, мали у Львові свій осередок та були політично активними. Знаю ще з розповіді батька, що після закінчення початкової школи і священик, і вчителі звернулися до його батька, щоб разом шукати можливості для його подальшої освіти, бо був дуже здібним.
Натомість він пристав до художників, які приїхали в село розписувати церкву, що неподалік від с. Глідна. Тато, як тільки довідався про їхній приїзд, одразу пішов туди, почав все розглядати і відчув, що теж хотів би цим займатися. Коли вони побачили його щиру зацікавленість і те, як він виконує малюнки, то взяли його помічником у свою групу. І коли він приїхав до Львова, щоб отримати освіту, то в місті вже було коло людей, які йому сприяли. Він вступив до художнього і одночасно до музичного училищ, оскільки мав гарний голос і дуже чітку вимову.
Потім він оженив
ся і вступив до духовної семінарії під ректорством Йосипа Сліпого. Однак провчився недовго, бо почалася війна і всіх студентів забрали в полон у Білу Церкву, а коли повернувся, семінарію уже було розпущено, тож не зміг довчитися. Натомість пішов працювати у музей, який тепер названий іменем Андрея Шептицького. Там ближче познайомився з митрополитом Андреєм. Останній знав про його музичні та художні здібності, а також початкову духовну освіту, тож радо прийняв його на роботу і планував допомогти батькові здобути подальшу освіту.
– Як почався священичий шлях майбутнього Патріарха УАПЦ?
– У 1947 році батько вирішив висвячуватися на священика. Тоді єпископом був Макарій Оксіюк, брат єпископа УАПЦ, яку на східній Україні очолював Василь Липківський. Багато хто закидав батькові, чому він, виходець із греко-католицької громади, пішов служити у Православну Церкву. Але він більше задумувався над тим, що треба людей рятувати. І нам казав: «То не штука було піти у підпілля і сидіти тихо. У такі непевні часи треба було працювати, людей теж потрібно було захищати і підтримувати на дусі й у вірі в Бога».
Перша його парохія була у Підгірцях. Там на той час проживало багато сестер-монахинь Підгорецького монастиря. І отець Ярема прихильно ставився до них. Люди його теж дуже полюбили. Однак у ті часи в лісах були скрізь партизани, тож НКВДисти стояли поруч із селом і все це надзичайно контролювали. У Підгірцях батьки жили три роки, але потім порадили батьку виїхати зі села, бо НКВД планувало заарештувати його че
рез те, що занадто вжився з людьми, а їм це не подобалося.
І хоч він був змушений покинути парохію, проте вже встиг у тій церкві багато чого зробити: намалював великий образ (я цей образ побачила вперше, коли завітали до церков, де служив патріарх Димитрій, з екскурсією, а доти навіть не знала, що це був настільки великий образ, аж на всю стіну).
Далі служив у Щирці, після Щирця – у Кам’янці, потім переїхали до Львова. Але люди любили його у кожному місці пастирювання. Він ніколи не ховався і гроші для нього не були дуже важливими, хоч у нас була велика сім’я, семеро дітей і не було статків, ніколи навіть своєї хати не мали.
А ще тато дуже любив співати, організовував хори при парохіях і не тільки провадив спів, а й розповідав про композиторів та й сам писав музичні твори.
– Можливо пригадуєте якісь настанови батька з дитинства, які Вам на все життя запам’яталися?
– Батько завжди мав щиру віру в Бога, але він ніколи не змушував нас. Навіть коли ми були ще дітьми, то більше мама заохочувала молитись, ходити до церкви, сповідатись. Проте тато завжди хотів, щоб ми самі виявляли віру і бажання йти до церкви.
Також ми знали, що маємо добре вчитися, але це теж не було наказами, сварками. Батько дуже заохочував нас до читання і навчив охайно ставитись до книг. Він любив купувати книги. Його у Львові в книгарнях знали всі. Отож тато зібрав для нас величезну бібліотеку. Ми не мали потреби навіть зі шкільної програми брати літературу у бібліотеці, 
бо мали все вдома. Крім того, він хотів, щоб ми займалися і музикою, але не дав нам Бог таланту до цього, ми більше мали художні задатки.
Найголовнішою з настанов була – не обманювати. І батько завжди чекав на те, щоб ми мали чим похвалитися.
Більше ж мама опікувалася нашим вихованням, але звичайно коли ми провинились, то тато нас строго наказував.
– Які найяскравіші риси характеру батька можете виокремити?
– Чітко можна сказати, що він дуже не любив брехні, а лицемірства просто терпіти не міг. Я запам’ятала три фрази, які він найчастіше нам повторював: «З Богом – жартів немає», «Або кажи так, або кажи ні, решта – від лукавого» і «Ти як холодний, то будь холодним, а краще б гарячим, але ніяк не теплим». Згідно з цими євангельськими принципами він і прожив усе життя.
Анна Грапенюк, продовження у наступному номері
Фото: 1- із архіву ставр. Братства св. ап. Андрія УАПЦ
фото 2: у рідному селі Глідному (Польща)
фото 3: Всеношна разом з о. Пашулею та о. Чухнієм
www.dukhovnist.in.ua/uk/postati/1087-dimitrij-yarema-batko-i-patriarkh