22 травня з благословення Блаженнійшого Макарія, Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля Української автокефальної православної церкви, священики Черкасько-Кіровоградської єпархії УАПЦ піднесли молитви до Господа за спокій Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі в день 155-ї річниці Його перезахоронення.
Спільна молитва з представниками українських Церков та інші заходи відбулися за участі народних депутатів України, представників міністерства культури, голови Черкаської ОДА, голів РДА Черкаської області, діячів культури і мистецтва, патріотів України і всіх свідомих громадян, які в цей день відвідали місце поховання Кобзаря.
Молитву за спокій душі Тараса Шевченка від УАПЦ склали прот. Андрій Буць, прот. Віталій Двірник, прот. Борис Коваленко із м. Черкас та прот. Володимир Цянцьо із м. Канева.
Довідка
22 травня 1861 р. на Чернечій горі під Каневом відбулось перепоховання Тараса Шевченка, труну якого ще 8 травня вивезли з Петербурга.
Помер Тарас Шевченко 10 березня 1861 р. За кошти друзів 13 березня відбулися похорони видатного поета на Смоленському кладовищі у Санкт-Петербурзі. Але у своєму заповіті Тарас Григорович бажав, аби його поховали на Батьківщині, тому за першої можливості останню волю Кобзаря виконали.
Завдяки багаточисельним клопотанням Михайла Лазаревського у квітні того ж року був отриманий дозвіл на вивезення труни з прахом поета до України. З Петербурга Тараса Шевченка перевезли до Москви, а звідти – до Києва. У столиці відбулася прощальна панахида у церкві Різдва Христового на Подолі, де з Шевченком прощалися студенти, поети, митці та багато звичайних киян.
Спочатку поета хотіли поховати у Києві і на цьому наголошували і його родичі, але Честахівський наполіг, аби зробити це все-таки у Каневі, адже ще за життя поет мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».
20 травня на пароплаві «Кременчук» прах Шевченка привезли до Канева, 22 травня у Успенському соборі відслужили панахиду і поховали українського генія на Чернечій горі, яку згодом перейменували на Тарасову. Влітку 1884 р. на Тарасовій горі збудували перший народний музей — «Тарасову світлицю», а на могилі встановили монументальний чавунний пам`ятник-хрест за проектом В. Сичугова.
У 1989 р. на цьому місці з’явився Шевченківський національний заповідник.