Останнім часом все частіше можна почути звинувачення Святішого патріарха Філарета на адресу Української Автокефальної Православної Церкви та її єпископату. Нещодавно, 8 жовтня 2017 року, під час брифінгу у Чернівцях, Патріарх зазначив, що УПЦ Київського Патріархату припинила діалог про об’єднання з УАПЦ через промосковську позицію останньої: «Тому ми тепер вирішили – ніякого діалогу з автокефальною церквою ми вести не будемо. Тому що це – діалог з Москвою. А з Москвою, звичайно, ми знаємо, який діалог: “Покайтесь і повертайтесь до Москви”. Такого нам не треба. Ми є незалежна держава, а в незалежній державі повинна бути одна автокефальна церква, а не багато». Духовенство та вірні УАПЦ обурені такою заявою патріарха Філарета, якою він намагається маніпулювати думкою громадськості, знаючи, що сказане ним не відповідає дійсності.
Дивним є і той факт, що керівник Української Церкви, згадуючи риторику керівництва Москви, сам поступає таким же чином: уникає реального об’єднання, а шлях приєднання і поглинання вважає найдоцільнішим. У чому ж тоді є відмінність УПЦ КП від РПЦ та УПЦ МП? Якщо від останніх можна було б чути заклики про необхідність покаяння всіх «неканонічних» та повернення їх в лоно РПЦ, то слова патріарха Філарета, які містять подібний зміст, засвідчують, хто насправді не бажає рівноправного об’єднання Українських Православних Церков. Як можна стверджувати, що діалог з УАПЦ рівнозначний діалогу із Москвою, якщо у 1989 році через відхід більшості парафій зі складу Російської Православної Церкви відбулося Третє Відродження УАПЦ, яка і започаткувала основу для утвердження та розвитку Української Помісної Церкви, а також незалежної України, про що свідчать беззаперечні факти: у 2019 році відзначатимемо 30-річчя з часу Третього Відродження Української Автокефальної Православної Церкви.
Прес-служба Патріархії УАПЦ