< Мене не зламали у 70-х, то й зараз не розчарують
02.02.2016 11:30 Age: 8 yrs
Рубрика: Історичний блок

З історії першої парафії УАПЦ церкви свв. апп. Петра і Павла у м. Львові


Микола Бандрівський

Сьогодні, багато хто, проходячи повз церкву св.ап.Петра і Павла на вул. Личаківській у Львові й не здогадується, наскільки цікавою і переповненою усілякими подіями була історія цього храму! Здавалось би, віддалений від центру Львова, «притулений» на роздоріжжі вул.Личаківської і Мечнікова, він нічого «аж такого» в собі не таїть. Але ж, яким хибним буває інколи, перше враження! Копнувши вглиб історії Свято-Петро-Павлівської святині, якій не одна сотня років, диву-дивуєшся: яких знаменних людей пам’ятають оці стіни, скільки історично значимих осіб схиляли свої голови і коліна перед збереженим до сьогодні пречудовим іконостасом. Для зручності викладу матеріалу подамо його у вигляді невеличкого хронографа. Отож, почнемо:

   1648 р. (13 жовтня) - в часи Визвольної війни українського народу проти польської окупації 1648-1654 рр. саме під стінами храму свв. апп. Петра і Павла „…праворуч (церкви) жив у господі Хмельницький разом з Тугай-Беєм”, про що повідомляє міський лавник і писар Самійло Кушевич, який був уповноважений католицьким „патриціатом” Львова вести переговори з Гетьманом Богданом Хмельницьким. За іншими документами «…рівночасно козацькі польові гармати зайняли становище в околиці монастиря паулінів – нинішня церква Петра і Павла на території парку Личаківського».

 - 660 р. (через 12 років після відходу козацької армії) – Свято-Петро-Павлівський храм перебудовують і надають йому барокового стилю: було видовжено пресвітерй (апсидою на захід) в результаті чого довжина храму сягнула 24 м при ширині нави в 11 м, піднято склепінчасті перекриття та влаштовано двосхилий дах, існуючий до сьогодні. І хоча татарські набіги в той час майже припинилися, наш Свято-Петро-Павлівський храм все ще зберігав фортифікаційний вигляд: невеликі півкруглі вікна розташовані доволі високо – на рівні близько 6 м від підлоги, щоб утруднити ворогові доступ до храму. Тоді ж на вікна було вмонтовано залізні ковані грати, а вхід до храму вів через обкуті залізними листами ковані двері, якими входимо до святині й до сьогодні.

 1750-1786 рр. Впродовж усіх цих 36 років Свято-Петро-Павлівський храм перебував у підпорядкуванні чернечого ордену паулінів, які в середині ХVІІІ ст. прибули до Львова. У 1756 р. при нашому храмі було четверо монахів цього чину.

 1762 р. – при  Свято-Петро-Павлівському храмі пауліни почали побудову свого монастиря (закінчили його спорудження 1776 р.), дозвіл на який отримали від львівського магістрату ще 1753 р. Згаданий монастир мав в плані «п»-подібну форму  і своїм північним крилом був прибудований до бічної західної фасадної стіни. Чисельність монахів-паулінів при нашому храмі в той час, була невеликою. Але, й ці кілька братів, як свідчать хроністи ордену, через зайнятість парафіяльними

обов’язками не мали, часом, змоги виконувати обов’язкові для свого чину Правила, а тому «…черпали законні покарання». Щоб якось полегшити їхнє становище, провінціал увільнив їх від участі в хорі, якщо це перешкоджало їм виконувати свої священичі обов’язки.

 1764 р. – місцевий архієпископ змусив монахів-паулінів при нашому храмі перейняти на себе парафіяльні обов’язки. Мабуть місцева римо-католицька громада виявилась тоді за чисельністю вкрай мізерною, оскільки вже у 1786 р. Свято-Петро-Павлівський храм передали українській парафії церкви Воздвиження Чесного Хреста (яка стояла вгорі сьогоднішньої вул..Харківської в районі теперішньої новозбудованої церковці чудотворної ікони Холмської Божої Матері) і з цього часу наш храм перестав використовуватися латинянами.

 1777 р. – Свято-Петро-Павлівський храм був обкрадений: злодії винесли усі срібні речі, тому 1780 р. він наново був освячений (чому аж через три роки ?);

 1780 р. – провінціал чину монахів-паулінів у Ченстохові наказав розібрати щойно вибудуваний монастир при Свято-Петро-Павлівському храмі.

 1788 р. – Декретом імператора Австро-Угорської монархії Йосифа ІІ від 21 березня 1788 р і відповідним декретом Галицького губернаторства від 4 квітня того ж року, монастир паулінів при Свято-Петро-Павлівському храмі було ліквідовано.

 1798 р. – за проектом відомого європейського архітектора Климента Фесінгера до вхідної частини Свято-Петро-Павлівського храму було прибудовано притвір з триярусною дзвіницею при ньому.

 кін.ХVІІІ-поч.ХІХ ст. – видатний український художник Лука Долинський (бл.1745-1824) намалював ікони до іконостасу Свято-Петро-Павлівської церкви (Лука Долинський навчався у Віденській Академії мистецтв і широко знаний у світі як оформлювач інтер’єру Свято-Успенського собору Почаївської лаври та автор намісних ікон в церкві св.Юра у Львові).

 після 1799 р. – на згадку для наступних поколінь про одного з найбільших українських фундаторів Свято-Петро-Павлівської церкви кінця ХVІІІ ст. єпископа Петра Білянського (на замовлення і на кошти якого Лука Долинський створив тутешній іконостас) на фасаді нашої церкви на ажурно декорованому балконі поміщено залізний щит з гербом єпископа Петра Білянського.  Самого ж єпископа, коли він помер (1799 р.) урочисто захоронили в підземній крипті під головним вівтарем Свято-Петро-Павлівської церкви.

 1887-1891 рр. – на кошти тогочасного настоятеля Свято-Петро-Павлівського храму історика і вченого-богослова о.Петра Франца (батька майбутнього академіка Івана Крип’якевича) обабіч входу до храму були встановлені кам’яні різьблені скульптури свв.апп.Петра і Павла (кожна з них висотою близько 5 м у висоту разом із постаментом).

 1896 (26 травня) – у Свято-Петро-Павлівській церкві брав шлюб історик світової слави і перший Президет нашої держави Михайло Грушевський.

 1900 р. – у Свято-Петро-Павлівській церкві на вул.Личаківській, як свідчать дані метрики, Михайло Грушевський хрестив свою доньку Катерину.

 1920-ті рр. – для Свято-Петро-Павлівського храму виготовлено дві дерев’яних церковних лави з вузькими сидіннями і високими спинками, які встановлено вздовж стін перед іконостасом.

1922 р. – Гурток діячів українського мистецтва «Відбудова» в особі видатних художників-наддніпрянців Петра Холодного та його колег на замовлення Церковного комітету Свято-Петро-Павлівського храму розмалювали нашу церкву зі середини. До нашого часу у первозданному вигляді з тих розписів дійшло лише розмалювання вівтаря (святилища).

 1927 р. (14 травня) – за дозволом Митрополичого ординаріату  парафіяльний уряд Свято-Петро-Павлівської церкви продав 2 морги свого ежекційного поля кооперативу «Власна хата» за суму 10 000 злотих і за одержані гроші закупив для парафії кам’яницю на вул.Жилінського №6 (сучасна вул.Філатова – бічна вул.Личаківської).

1935-1936 рр. – із щорічного релігійного довідника парафій (Шематизму) довідуємося, що за настоятеля о.Євгена Дудикевича (нар.1872, рукопол.1895) до Свято-Петро-Павлівської парафії належало 2500 душ (!), а при самій церкві парафіяни були згуртовані аж у шість Товариств: Брацтво Церковне; Братство Апостольства Молитви; Братство Христової Любові і Милосердя; Марійське Товариство Непорочного Зачаття; Брацтво Матері Божої Неустанної Помочі; Брацтво Доброї Смерті. Сьогодні можемо тільки позаздрити активності наших попередників при Свято-Петро-Павлівському храмі, які, згуртовані отцем-настоятелем у численні Брацтва, у такий спосіб рятували від численних випробувань свої безсмертні душі.

 1946 р. – Свято-Петро-Павлівський храм, як й усі інші храми на заході України, повернувся у Православне віровизнання.

 1989 р. (19 серпня) - тогочасний отець-настоятель Володимир Ярема (в майбутньому – Патріярх УАПЦ Димитрій) спільно з о.Іваном Пашулею урочисто проголосили про вихід  Свято-Петро-Павлівської  парафії з підпорядкування Московській Патріархії і відновлення Української Автокефальної Православної Церкви в Україні.

 2000 р. - біля південної стіни Свято-Петро-Павлівського храму було урочисто захоронено тлінні останки Патріарха УАПЦ Димитрія.