Улюблені у Христі співбрати-єпископи, всечесні отці, дорогі брати і сестри – вірні нашої святої Матері-Церкви!
У ці надзвичайно зобов’язуючі дні Великого Посту кожен православний християнин повинен з відповідальністю поглянути на шлях, який він пройшов за минулий рік. Без цього внутрішнього самозаглиблення та пошуку того, що робили нашу істоту грішною, ми не зможемо достойно зустріти всіма очікуване свято – Воскресіння Христове, до якого ми б мали готуватися впродовж усього постового періоду.
Отож, прискіпливо вдивляючись у спадок минулого року, ми з гіркотою та болем можемо констатувати, що одним із найбільш проблемних питань, які нам не вдалось не тільки вирішити, але й навіть наблизитися до так давно очікуваного моменту його вирішення, - є питання об’єднання всіх здорових сил Українського Православ’я навколо ідеї створення Української Помісної Православної Церкви, визнаної світовою Православною Спільнотою.
Сторона об’єднавчого процесу - Патріархія УПЦ КП з деякими політиками, з представниками засобів масової інформації та певними громадянами обвинувачували УАПЦ про зірвання переговорів щодо об’єднання, хоча це не так. УАПЦ висувала свої умови та бачення того, як можна провести цей об’єднавчий процес, щоб він став реальністю, не повторюючи 1992 року. Київський Патріархат на словах вів розмову про об’єднання, але за участю згаданих осіб та теперішніх деяких можновладців фактично бажав не об’єднати, а приєднати УАПЦ до УПЦ КП. Коли їхній задум не здійснився, вони у неправдивий спосіб стали поширювати інформацію про те, що в цьому винувата УАПЦ та її Предстоятель з єпископатом.
Із уст священнослужителів повинна лунати тільки правда, адже Господь сказав: “Я є Дорога, Правда і Життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене” (Ів. 14:6), “Я Світло для світу. Хто йде вслід за Мною, не буде ходити у темряві, але матиме світло життя” (Ів. 8:12). Тому й не стало світла для об’єднання, бо обидві сторони залишились при своєму минулому.
Від третього відродження УАПЦ, яке відбулось в 1989 році, на Першому Помісному Соборі 1990 року було обрано Першого Патріарха Мстислава (Скрипника). Після відходу у вічність Патріарха Димитрія духовенство УАПЦ, заради майбутнього об’єднання Церкви, не стало обирати Патріарха, адже в нашому керівництві митрополити, гідні кандидати на Патріарший престол, є. УАПЦ прагне реальних, сконцентрованих дій не на словах, а на ділі, щоб довести свою вірність щодо об’єднавчої ідеї. Запевняю ще раз в тому, що ми бажаємо справедливого об’єднання, але не приєднання.
Пропонуємо іншій стороні (УПЦ КП) знайти в собі справедливість і спростувати ту неправду, яку було розповсюджено у засобах масової інформації, зокрема відкликати заяву про те, що УПЦ КП припиняє переговори із УАПЦ. УАПЦ у 2015 році не припиняла і не припиняє переговорний процес щодо об’єднання. Варто було б УПЦ КП зробити заяву про те, що вони повертаються до реальних правдивих переговорів заради України, Української Помісної Церкви та українського народу, адже УАПЦ завжди була і далі готова до компромісів заради вищої мети.
Звертаємось до очільника Матері-Церкви, беззаперечного авторитета для всіх українських православних християн. Просимо Його Всесвятість Архієпископа Константинополя і Нового Рима Вселенського Патріарха Варфоломія, якого поминає вся повнота УАПЦ в час Богослужінь, надати своє благословення для прибуття до України своїх повноважених представників, щоб за їхньої безпосередньої участі довершити відповідальну справу, яку за Промислом Божим було розпочато представниками двох Церков минулого року.
Закликаємо УПЦ КП приєднуватися до цього об’єднавчого процесу та підтримувати спільні зусилля разом із УАПЦ. Звертаємось також до священнослужителів інших церковних юрисдикцій (в першу чергу УПЦ, що перебуває під омофором Московського Патріархату), які відчувають духовну спорідненість з абсолютною більшістю українського суспільства, яке щиросердечно, а не лицемірно прагне до створення Української Помісної Православної Церкви.
Ваша Святосте, Патріарше Філарете, Ваше Блаженство, митрополите Онуфріє, Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, шановні архімандрити, отці, глибоко віруючі патріоти України! Звертаюсь до Вас і закликаю до відповідальних за об’єднавчий процес, щирих, відкритих, правдивих, компромісних розмов, щоб ці розмови не залишались тільки балачками, а щоб із цього діалогу проросло цінне зерно для України, Української Помісної Церкви, нашого українського Президента, який цього прагне, та до всього Богом люблячого народу.
Шановний український народе! Є очевидним для всіх те, як принижується УАПЦ останнім часом. Предстоятель вимушений служити на сходах Андріївського Кафедрального Собору, який знаходиться в місті Києві на Андріївському узвозі, хоча реставраційні роботи розпочаті не всередині, а ззовні. Я б хотів Вас, українців, запитати: чи на українській землі - містах і селах закриваються храми перед віруючими під час проведення ремонту не тільки ззовні, а й всередині? Напевно, Ви дасте відповідь: що не зачиняються, тільки у випадку, якщо поруч із церквою є приміщення, де можна звершувати Богослужіння. Ми просили дирекцію музею, щоб дозволили звершувати Богослужіння у невеликій кімнаті - так званій каретній, але, на превеликий жаль, цього дозволу ми не отримали, бо таке рішення прийняла, напевно, наша вища влада.
В цьому можна вбачати відплату деяких чиновників теперішньої влади за те, що УАПЦ, як й інші громадяни України, відстоюють свою європейську гідність. Я особисто та священнослужителі УАПЦ брали участь у відкритті Майданів Гідності. На даний час ми перебуваємо у Великому Пості, в якому нам необхідно виявити глибоке покаяння за свої земні життєві вчинки та гріхи, а також пробачити один одному. Я, недостойний раб Божий, молю Бога, щоб Господь простив нашу українську владу, а найбільше тих чиновників, які свідомо чинять зло по відношенню до окремих церковних конфесій, а також і українського народу.
Боже Великий, захисти нашу неньку Україну, нашого Президента, військо та тих можновладців, які роблять добро для України та суспільства.
Слава Україні!
Слава нашим Героям!